Осінь сипала листям…

Осінь сипала листям і стелилась туманом,
На світанку барвистім розливала свій сум.
У червонім намисті, у серпанку омани
Пролетіла узліссям, ніби вітер-пустун.

– Зачекай мене, панно, я тікаю від долі,
Може, будемо зрання десь на схилі віків.
Озирнувшись неждано, ти всміхнешся поволі,
Й крізь далекі вітання знов долине твій спів.

Теплим спогадом літа, ніжним дотиком сонця
І дощем сумовитим осінь скаже: «Прощай!»
Й понесе мене вітер, як пір’їнку в долоньці,
В запашний, соковитий хризантемовий рай.

 

Наталія Писанка

До змісту