Етюд про вчительку

Піт солоними краплями стікав по смаглявій шкірі, густе чорне волосся спадало на шию, мініатюрна, але жіночна постать відбивалася у великому дзеркалі. Вона була самотня у напівтемному танцювальному класі, де тільки легкими тінями блукали спогади…
Уперше Юля прийшла сюди зовсім маленькою. Вечорами чекала маму, яка викладала у Школі мистецтв сольфеджіо. І тоді ж дівчинка побачила елегантних красунь, які повільно вальсували зі своїми вишуканими партнерами. «Я хочу бути серед цих грацій!» – промайнула думка і закарбувалась у серці.
Наступного дня Юля прийшла сюди вже ученицею. Почалися довгі дні, наповнені виснажливими заняттями. Їй подобалось, і втома приносила не роздратування, а насолоду.
Час непомітно спливав, Юлині виступи на змаганнях приносили перемогу. Вона жила у Школі мистецтв, усе інше: заздрізні погляди однокласниць, нерозділене перше кохання – залишалося осторонь.
Той день був схожий на багато інших: уроки, класна година і, нарешті, репетиція. Крізь навстіж розчинене вікно долітали звуки далекої музики, терпкі густі пахощі фруктового квіту наповнювали залу. Вона поринула у чарівну мелодію вальсу Шопена. І раптом… різкий біль у лівій нозі, він посилювався, впиваючись у кожну клітинку тіла. «Невже все?..» – встигла подумати Юля і знепритомніла.
До тями прийшла на лікарняному ліжку, на невеликому столі побачила квіти і гарну листівку з побажанням швидкого одужання з підписом Людмили Федорівни, її педагога й хореографа. Саме в кабінеті цієї жінки Юля, засмучена і принижена конфліктами з однокласниками, знаходила розуміння і підтримку. Сама атмосфера кабінету була особлива: на поличках кубки, у шафах висіли сукні, стояли пуанти, адже в минулому Людмила Федорівна – балерина. Судорожно сьорбаючи гіркий чай, вдихаючи невловимий аромат гриму, Юля швидко заспокоювалася. Пізніше дівчина зрозуміла, що вчителька бачила в ній своє продовження, хотіла допомогти, вберегти від помилок. Часто Юля бачила у вікні порожнього класу стомлену жінку, що, незважаючи на роки, була напрочуд гарна своєю зрілою красою життєвого досвіду. І хоч важчими стали її рухи, пальці часу непомітно торкнулися її статури, але очі залишилися такими ж молодими, сяяли дитячою безпосередністю.
Юля посміхнулася: вона переможе цей біль, ще стане відомою танцівницею, бо поряд з нею такий наставник й учитель!

Тарасенко Анна

До змісту