Історія кохання

Я вечору програла у лото,
Тож він тепер тихесенько ступає,
Кидаючи на вікна золото,
Над озером на хвилю завмирає.

Він чепуриться…
Волосся чеше срібним гребінцем,
Бо хоче мавці лісовій насниться,
Пролитись гіацинтовим дощем.

Хмари поправля на небосхилі,
Місяцю наказує: «Світи!»
Колотить зорі в темному горнилі,
Гортаючи сторінки самоти.

Він трави напува медвяним трунком
Й фарбує все у темні кольори,
А мавку бавить дивним подарунком,
Вручаючи намисто з кленової кори.

Тарасенко Анна

До змісту