Осіння…

Асфальт вкриває краплями дощу,
Безшумно листя із дерев зриває,
В тумані вулиць все когось шукає
Глухими криками осіннього плачу.
Довершено у сум усіх вганяє,
Експеримент проводить над людьми.
Єдину я її усе чекаю,
Жадану осінь з барвами жоржин.
Забуду всі турботи повсякденні
І всю красу чудову осягну,
Й полину в осінь, осінь незбагненну,
Кохану осінь, осінь золоту.
Лиш декілька хвилин побути з нею
Мені дозвольте, лиш єдину мить!
Необережно забирає з неба
Останню чистоту його й блакить,
Пожовкле листя, посивіле небо,
Ранковий іній, скошена трава,
Світанки тихі та самотні верби…
Туман по місту розлива,
Усмішкою сумною нагородить,
Фатально поміняє хід подій.
Холодна осінь з розуму нас зводить!
Це можна зрозуміти лиш мені.
Чарівний листопад, холодна злива,
Шалений запал, яблук досхочу.
Щось журавлі у небі прокричали,
Юрба спішить … а я собі мовчу.
Я зачарована… А осінь далі
Асфальт вкриває краплями дощу

Жовковська Валерія

До змісту