Пливе перон за сизими шабками…

Пливе перон за сизими шибками
Туман… Шлагбаум… Тиша… Переїзд…
Жевріє недопалена6 цигарка…
Навколо ні душі…
Світає, потяг швидкість набирає,
Хоче втекти від вранішньої роси.
Гудок… Іще гудок… Обриси станції
Ледь видно в молочному вікні…
Мабуть, моя! Радіє серце… Дід…
Прокурені рідні вуса бачу, мов у сні.
Потяг стиха стогне…
Годинник на пероні б’є…
Півні вже, мабуть, проспівали…
Чому ж так рано я приїхав?
О, ні – це не моя!
Тяжка журба вмить налягла…
То був лише сигнал стоянки.
Відчинено… Зазирнув до мене холод.
Біжать там люди, за вікном…
А я завмер… Не люблю поспіху…
Холод пройняв і тіло, й душу…
Усе… Наступна станція моя…

Барчук Олексій

До змісту