Сховатись під ковдрою…

Сховатись під ковдрою, пити підкислений чай
І слухать, як линуть з платівки тужливі балади,
Щоб вкотре відкласти оте неминуче «Прощай»
В таємну шухляду зі жмутком засохлої м’яти.

Як древні пророцтва, уривками слів відпишу
Свою анаграму. І доки складатимеш ребус,
Я знову тікаю під зливу. А після дощу
Дивлюсь у калюжі й босоніж ступаю по небу.

Самотній ведмедик на ковдрі, остуджений чай,
Приймач, що захрип, затягнувши розлогу фермату…
Більярдною кулею в горло скотилось «Прощай»,
Оте неминуче. Бо більше нема що сказати.

 

Наталія Писанка

До змісту