“Україні”

221422_priroda_pole_pshenica_polya_pshenichnye_2560x1600_(www_GdeFon_ru)Я Батьківщині душу подарую,
Для неї серця я не пошкодую,
І радістю мене несе ця мить
На крилах птаха, що в гніздо летить,
На веселкові й радісні дороги,
Де засипають всі мої тривоги,
Де ще Тарасик в бур’янах блукав
І тишком-нишком все щось малював.
Де ти з дитинства чув про козаків,
І де лунає солов’їний спів,
І де над хатою стоїть гніздо лелече,
А звідти виглядає вже малеча.
Де пісня рідна у душі цвіте,
Й під колискову неньчину дитя росте.
Де матінка під хатою сидить
І тихо-тихо в далечінь глядить,
Бо таємницю знає вже життя –
Її відкрило їй саме буття.
Хоч не мала я, але й не велика,
Та знаю клекіт ніжний той лелеки,
Оте Дніпро, й веселку над водою,
І вільний вітер, що гуляв зі мною.
Вони єдині, рідні і безцінні,
Вони одні, вони лиш в Україні,
Лиш в Україні матінка моя,
Лиш в Україні справді я жива.
– Навіщо ж, люди, вам чужі краї?
Чи ж щастя вам нема на Батьківщині?
Чи око вам не радують гаї,
Що бачите у снах в чужій країні?
То ж бережіть, будь ласка, Україну,
Щоб ви могли згадати Батьківщину,
І щоб знайти доріжку до села,
Щоб мати рідна там була.
Нехай пройде хоч сто, хоч триста років –
Не заросте доріжка ваших кроків.

Іванченко Віта

До змісту