Усе іде…

Усе іде, але не все минає
Над берегами вічної ріки…
І сходить сонце десь над небокраєм,
Спливає час, ідуть нові роки.
Там марить вечір, бавлячись розмаєм,
А ти лишаєш на піску сліди;
Живеш і мрієш, любиш і шукаєш,
Ідучи берегом, торкаючись води –
Піщинкою осядеш ти на дні.
Але у вічності те щастя, ті незгоди,
Всі почуття, що носиш у собі,
Залишаться, у часі не розтануть, -
Це не минає з плином тихих хвиль.
Та теплий спогад, що розбудить пам’ять
Тихенько промайне поміж людьми.

Жовковська Валерія

До змісту